— »Покидайте всю роботу та робіте гріб і домовину! До вас іде премудрий Соломон умирати!«
Ото вони роблять і гріб і домовину, аж надходить Соломон:
— »А що́ ви, люде, робите?« питає.
А вони і кажуть:
— »Гріб на Соломона.«
Почув Соломон, — крути не верти, а треба вмерти.
— »А маєте-ж ви міру?« питає їх.
— »Нї, не маєм!« кажуть черцї.
— »То беріть міру з мене: він такий, як я,« каже Соломон.
Взяли черцї з него міру, збили домовину, по домовинї припустили й гріб, а Соломон і каже:
— »Ану чекайте, я зміряю домовину!«
Положив ся в домовину…
— »Ну! — каже, — до міри!… а впустїть в яму!«
Впустили в яму.
— »Тепер засипайте, — каже Соломон: — а Соломона вам не треба ждати, бо я сам Соломон…«
Земля стоїть на морі, а щоб вона не пірнула, то Господь сотворив такую великую рибу, тай казав їй підпирати землю. Отож-то тая риба і тримає на собі землю, і як зболить її їден бік, вона обертаєть-ся на другий; і як вона обертаєть-ся, то ото й земля трясеть-ся.
