То так і умер Давид і не відпитав Соломона. І як умер Давид, то Соломон став на його царство; і як став на царство, то і задумав ізміряти небо.
Зробив собі такого круга тай став підійматись до неба.
Ото вже підняв ся у самую хмару, аж сьв. Петро ходить у хмарі та й до него каже:
— »Стань, Соломоне, тут твоя границя! а то далї як підеш, то і не вернеш ся. Повертай ся назад тай диви ся добре! під тобою буде синєє поле і чорнеє пятно: не спускай ся на синє, а спускай ся на чорне: чорне — то земля, а синє — то море!«
Спустив ся Соломон тай думає собі: »Не зміряв я неба, — хоч зміряю море!« І ото зробив склянную хату, сїв у нюю та й казав себе на мірянім ланцуху спускати в море. Ото вже його спускають тай спускають, аж лїзе морський рак; а морські раки такі-такі здорові, що два чоловіки на собі потягнуть. Ото і каже він до Соломона:
— »Соломоне, Соломоне! не зміряєш ти моря! Двацять лїт шукав я колись дна тай то не найшов, а тобі, Соломоне, його не видати! Повертай ся ти назад, бо й то може бути, що який-небудь молодий рак клешнями тобі ланцух перетне!«
Послухав Соломон тай вийшов із моря. А тут йому уже й небагато жити оставалось.
Ото й думає Соломон, як би йому утїкти від смерти. Дочув ся він, що десь то є на білім сьвітї безсмертная гора, тай став до неї доставатись.
А під тою горою жили черцї та манастирі будували. Ото Господь і каже тим черцям:
