Перейти до вмісту

Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


До боку шаблюки, на руки повіддя,
 На ноги стальні стремена!

Не гнути нам шиї, козацької шиї
 Під тяжким зелїзним ярмом,
Не нюхати диму нещасного краю,
 Що́ вєть-ся над нами кругом!

Чи не та в нас сила, що́ у батьків була?
 Не тая шаблюка у нас?
Чи в нас нема коний на степах широких,
 Чи вуголь на люльцї погас?

Нехай наші конї на чистому полї
 Тріпнуть ся і враз заіржать!
Нехай наші братя, молоді козаки,
 На чистеє поле біжать!

Нехай знову брязне шаблюка стальна́я
 В козацьких зелїзних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кости
 Могилами в наших стенах!

А люлька голубка нехай не згасає,
 Палїть вражі замки кругом!
Нехай ворог знає, по вік памятає —
 Згнущати ся над козаком!…
17. X. 1857.


 
14. (Пісня.)

Тілько-м родилась, злая недоля
Стала, сказала без жалю́:
Будеш тужити, серце вялити,
Тебе я тим благословлю.

З тої години щастя уплило,
І слїд недоля замела,
Звалив ся камінь тяжкий на груди,
На серце туга залягла́.