Ця сторінка вичитана
Так і жили й виростали
Царськії синочки:
Їден в полї, другий в лїсї,
Третїй коло бочки.
III.
Ще цариця чує силу,
Ще й надїю має,
А Соловей занедужав,
Смерти виглядає.
Виглядає сво́ї смерти
На гладкій підлозї,
Збілїв волос його чорний,
Нїби на морозї.
І ослабли сухі руки,
Холодїють ноги,
І не може він підняти
Голови з підлоги.
Гаснуть очи, як ті зорі,
І житя згасає;
І жахнув ся Соловей-цар
І дїтей скликає.
І царевичі зійшли ся,
Коло нього стали,
Коло нього разом стали,
Гірко заридали.
»Дїти мої!« батько каже:
»Нїчого ридати!
І цареви, хоть і цар він,
Треба ж умирати.
Як умру я… дїти, дїти…
Станьте, не ридайте!…
