Ця сторінка вичитана
Тілько сьвіжая могила
На стену чорнїє.
У могилї Соловей-цар
Сном опочиває;
Над могилою цариця
Тяженько ридає.
Вдруг по степу загудїло,
Затряслась могила.
І жахнула ся цариця:
Північ наступила.
І дух царя-Соловея
Став на верх могили,
Як діямент його шати
Пишнії сьвітили.
І на вінку на смертельнім
Квітки розпукали,
Виростали, розпукали,
Чоло обвивали.
І говорить: »Жінко люба,
Нїчого тужити, —
Кинь Причепу і палаци,
В них тобі не жити.
Палац скоро завалить ся,
І слїда не буде,
І столицю мою пишну
Занехають люде.
Бо Причепа уже другу
Десь там закладає,
Заким тую, як старую,
Кине-занехає.
