Ця сторінка вичитана
Чи на стен широкий гляне,
Де дзвінок синїє
І під ним, як шовк зелений,
Трава зеленїє, —
І вітрець весїннїй віє,
Травку нахиляє
І по травцї нїби хвилї
Гонить, наганяє:
»Мамо, мамо, як весело!
Чи-ж ти розважала?
Перед-тим суха билина
Поле покривала,
І валилась, крила поле,
Як суха костриця…
А тепер… ізнов на полї
Молода травиця!
Мамо, мамо, чи-ж на сьвітї
Так не все мінить ся,
Чи-ж не там росте новеє,
Де старе звалить ся?«
IX.
Встає сонце від восходу,
Іде до заходу,
І нема слїда на небі
Після його ходу.
»І куди воно заходить
І де спочиває?
Скажи менї, моя нене,
Хто те розгадає?
І так сходить і заходить
Може з-перед віка,
