Ця сторінка вичитана
III.
Далї став, на нюю глянув,
Крісло присуває,
І сїдає коло неї
Та їй промовляє:
»Ой царівно-королївно,
Пишна, злотокрила!
В тебе мабуть божа сила
Свої чари влила.
Кілько гляну я на тебе,
Кілько подивлю ся, —
Так водою й розілью ся,
Воском розтоплю ся.
Звідки ти, царівно люба?
Де ти проживаєш?
Де ти царство своє пишне,
Пишний палац маєш?
Скажи, люба, щиру правду,
Чи-сь кого кохала?
Чи дала-єсь кому слово,
Чи ще не давала?
Як не дала-сь, мила, люба,
Зжаль ся надо мною,
Подаруй житям і віком,
Будь менї жоною.«
І обняв її царевич,
К серцю пригортає,
А вона йому на груди
Голову схиляє.
І, будь розум в неї в лобі,
Того б не бувало,
