Ця сторінка вичитана
А то хміль, погане зїля,
Всеньку розібрало.
Хміль на груди каміннії
Голову схиляє,
Хміль Причепу обіймає,
Йому промовляє:
»Я царівна-королївна,
В степу проживаю,
Іще мужа не добрала-м,
Тілько добираю.
Сватав ся колись до мене
Жвавий Невидимець,
А тепер за мене бєть-ся
Мій сусїд Мисливець.
Та, царевичу Причепо,
Ти з них наймилїщий,
Ти найкрасчий, найдобріщий
І найрозумнїщий.
Я хотїла б тобі бути
Вічною жоною!
Тілько крила!… ой, не можу…
Стрепени рукою!«
І підняв царевич крила
І потряс крилами,
І посипались як порох
Конї з козаками.
І ті конї воронії
Тілько що держать ся,
А козаки такі пяні,
Що із ніг валять ся.
