От-що тобі, матусенько,
Москалї зробили!
Гукни ж, гукни, Україно,
Нещасная вдово!
Може дїти на твій голос
Обізвуть ся знову!
Може знову розвяжуть ся
Звязанії руки,
Може знову бряжчати-муть
Козацькі шаблюки!
Може військо запорозьке
Як море заграє,
А дївчина, як і перше,
Пісню заспіває!
Тогдї вже нас не забудуть
І московські внуки,
[Бо] кров за кров катам нашим
І муки за муки!
Гукни ж, серце-Україно.
Та тілько скоріше,
Бо чим дальше ссуть кров нашу
Все більше та більше!«
[1859?]