Ця сторінка вичитана
Тілько ворон чорнокрилий
Там порою краче!…
І нїхто їх не ховає,
Слїз не проливає;
Лиш роса з дубів поволї
Жалібно стїкає.
Подорожнїй! хто б ти не був,
Зумилосерди ся:
Поховай їх, і за душі
Богу помоли ся!
2. Вечерницї.
I.
За селом десь у дубинї,
В невеликії хатинї,
Жила бабка Гнибіда,
З нею дочка молода.
Бабка в гріб уже ступала:
Ізісохла, ізівяла,
І лишила ся краси,
Як билина без роси
Серед поля на пісочку!…
Но погляньте-но на дочку:
Що́ за чудо і краса!
Русая її коса
Всю головоньку обвила,
Ружа личенько покрила,
Очи — ясні як кришталь
І, як та холодна сталь,
Тонуть в серце! Стан тоненький,
Ручки повні і біленькі,
А брівоньки — як шнурок!…
То дївча не з тих дївок!…
