Остав ся лиш їден Трохим
Та молодая Акилина;
Багатство єсть, та менше з тим!
Душі пропащая година!…
І було думок без лїку:
»Як грішну душу відписати?«
І пригадали: на горбку
Сьвятую церкву збудувати…
І збудували на стовпах,
І хрест із золота стопили.
І стали в церкві. І в сльозах
За душу Господа просили.
І з неба голос божий впав:
»Трохима душу я прощаю,
За то, що церкву збудував,
І вас і церкву я приймаю…
І ви, коханки, жийте тут,
Аж поки бу́де сьвіт стояти,
Аж поки люде не буду́ть
На страшніїм судї стояти.
Позволю вам на рік лиш раз
На сьвіт поглянути, де люде;
Та й те не більше, як на час,
Дивити ся вам можна буде…«
І встрягла в землю церква та,
Лиш на горі тій хрест видати.
І от плинуть, плинуть лїта,
І тих коханків не видати.
Лиш на Великдень до зорі,
Як служба Божая зачнеть-ся,
Виходить церква до гори,
Сама собою відімкнеть-ся.
Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/87
Ця сторінка вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/39/%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE._%D0%A2%D0%BE%D0%BC_I_%28%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%2C_1912%29.pdf/page87-570px-%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE._%D0%A2%D0%BE%D0%BC_I_%28%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%2C_1912%29.pdf.jpg)