Цю сторінку схвалено
тинко моя найзолотіща! Як віростеш, аби-сте си межи собою дуже любили, дуже, дуже!… Аби-с помагав їм, аби-с не давав кривдити.
— Як я буду служити та й буду дужий, то я їх не дам, я буду до них шонеділі приходити.
— Семенку, аби-с просив дєдю, шо мама наказувала, аби вас любив…
— Їжте булку.
— Співай дитині, най не плаче.
Семенко хитав дитину, але співати не вмів. А мама обтерла долонею сухі губи і заспівала.
У слабім, уриванім голосі виливалася її душа і потихоньки спадала межи діти і цілувала їх по головах. Слова тихі, невиразні говорили, що кленові листочки розвіялися по пустім полю і ніхто їх позбирати не годен і ніколи вони не зазеленіють. Пісня намагалася вийти з хати і полетіти в пусте поле за листочками…
