— Вони тими стежками ходє собі на спацєрок, бо, аді, як усипали піском.
Його очі блукали довго, аж спинилися на павуні, що блискотів перед двором.
— З оцего фоста мав би якис ґрейцір, аби так забіг та обома руками замотавси в него… Не знати, ци мнєсо єго добре їсти?
Він оглянувся по хатах.
— Цес має того поля доста та й робит коло хліба добре. Ба, де він тото все подіває?
Його думки розліталися на всі боки.
— Весна така красна, така красна, шо раз!
Чим далі, він нічого не спостерігав. Сидів, як стовп, і чув, що буде спати. Аби не датися, він роздирав очі, потирав рукою лице і виглядав на нещасливого борця, що от-от здасться на ласку і неласку ворога. За часок звалився одним боком до берега і, видко, хотів так урядитися, аби ніби спати, а ніби чекати. Потім потягнувся цілий і замкнув очі. Не проспався ще одної цілої мінути, як щось йому шепнуло:
— Спи, спи під панцков брамов, та фірман так упереже батогом, шо кров сикне!
Він зірвався, перестрашився, оглянувся довкола себе і станув, як підстрілений. Стояв секунду, махнув рукою і пішов від брами на лан. Заліз у траву і розложився до доброго сну. Привижався йому пан і його руки і білі стежки. Пан йому десь казав, аби поклав капелюх на голову, але він не хотів.
