Цю сторінку схвалено
стояв і нагадував собі, що він мав щось робити.
— Максиме, ви мині з хати шуруйте, аби я вас тут не видів, бо вб'ю, як горобца; гай, забирайтеси.
— Я піду, Ґьорґію, я вам не кажу нічо, але ви не гнівайтеси, бо ви знаєте, шо я мнєкий чоловік. Мині так здаєси, шо гріх будете мати, я собі йду…
— Ідіт, ідіт, бо ви не хлоп, але зальопана баба!
— Та я то кажу, шо я не до цего, я…
Максим піднісся і вийшов з-поза стола.
— Будьте здорові та й не бануйте, бо я, як якис казав, не до цего…
Злодій один лишився за столом, блідий трохи, але веселий.
— А ти відеш із-за стола, ци треба ті відти віносити?
— Я не віду, я вижу, шо не віду, бо я маю тут під образами сидіти.
— Ой, відеш, біг-ме, відеш, ми будемо просити!
І кинулися на нього, як голодні вовки.
