Цю сторінку схвалено
ковуємо за текстом збірки „Моє слово“, стор 41—44. Час написання новелі: літо-осінь 1897 р.
16, 29, 32, 39, 40, 45, 47, 51, 53, 54, 56: — Про теми новель під цими числами заговорив сам автор у мемуарній статті п. н. Під вражінням вистави „Землі“, написаній в 1935 р. з приводу інсценізації його новель театром „Заграва“. Повний текст названої статті Стефаника такий:
Під вражінням вистави „Землі“.[1]
Я мав ще на Різдво поїхати до Львова й дивитися на цю „Землю“ директора „Заграви“, але студінь не дозволила й так я бачив „Землю“ аж навесну в Коломиї, а другий раз в Снятині.
Не можу тепер затаїти свого страху перед виставою „Землі“. Непокоїло мене, як вистава піде. Я знав і знаю, що я не можу мати публіки. Чи ця публіка знайдеться в театрі, де інсценізовані мої маленькі оповідання, і чи дир. Блавацький буде в силі поставити моїх героїв так, щоби вони заінтересували ширшу публіку? Я боявся, що страчу і ту невеличку публіку, яку дотепер мав, а найбільше непокоїв мене покутський діялект, Сам він, цей жарґон, тяжкий і негарний і добре говорив Черемшині пок. Сильвестер Яричевський, що цілий зміст Стефаникових новель є „мой, та мой“ — Черемшина був у далеко кращому положенню, бо його гуцульський діялект далеко кращий і заквітчаний дуже багато всією красою наших гір. Проф. Яричевський мав багато рації, — не всі діялекти мають місце в літературі, ліпше їх брати до етнографії. І за цей покутський діялект — як кажу — я лякався і не дурно. Крім Блавацького ним не годен ніхто говорити. Кождий діялект, як кожда мова, мусить належати до цілого чоловіка, від дитини аж до старости, або мусить бути вивчений спеціяльною наукою, інакше він стає жарґоном, трохи блазнуватим, а трохи насмішкуватим над говорючим чоловіком. А вже перенятися фразою, бо я фразесович, то треба дійсно вродитися в Русові або вчитися, і то тяжко, того діялекту. Я не міг з молодих літ аж дотепер навчитися мови інтеліґентного оточення, і давно і тепер. Най Бог криє, які прикрості мав Федькович, що наслідував- ↑ Вперше надруковано в ґазеті „Новий Час“, Львів, 25 січня 1937 р., ч. 15.
