Шевченкову мову. Та він великий поет, а по нім то вже прийшли Тарасики, а по Тарасиках не приходив уже ніхто, лиш жарґон всіляких інтеліґентів і всіляких партій, далеко поганіший від жарґону Покуття, навіть вірші і проза Франка були для мене худі і сухі. Він, аж почувши в собі страшну слабість, вижбухав з себе „Мойсея“ і найшов свою велику мову. Тому, що я з природи лінивий, то я не навчився мови Куліша і Панаса Мирного і цього я прилюдно каюся. Не раз треба радіти, що наша літературна мова тепер займає так багато місця в літературі, науці й публіцистиці. Без літературної мови нема ні літератури, ні науки, ні публіцистики. Через те не можу радити нашим поетам і письменникам писати діялектом. Я вже давніше просив проф. Василя Сімовича, щоби переклав українською мовою мої жарґонові образки. — Але вертаю до речі, до вистави „Землі“. Трудно було дир. Блавацькому ставляти ту „Землю“, бо земля, як обробити гарно, то вона прекрасна, але іти по ній грудою, найбільше непотрібним бур'яном, який вона родить, є річ погана. Це не прегарно оброблена земля, про яку я читав в Євгена Чекаленка і про яку я читаю в Тичини і Рильського.
Блавацький, щоправда, показав мене ширшій публіці, публіка була навіть зворушена, але все ж це не драма, лиш розкидані матеріяли до драми. Цьому винен я, а Блавацький, що міг, то вчинив.
Слово поета в інсценізації „Землі“ — це був приватний лист, який я написав до жінки, що її любив аж до смерти. Я не люблю про себе говорити й аж примушений написав „Моє слово“, бо так хотіла адресатка.
„Вона — земля“ — це була розмова мого батька Семена з людьми, утікачами з Буковини. Мій батько навіть дуже негарно говорив про жінок, яких Данило привіз на його подвір'я. Ті нечемні слова — я пропустив, а решта так і було.
„Сини“ написані для наших жовнірів, які повернули з визвольної боротьби, а Максим дійсно лишився сам, чи лиш він один…
„Марія“ — початок війни Січових Стрільців. Вона до недавна жила тут, близько коло мене. Умерла в більшім завзяттю, ніж по програній війні, а сини її розлізлися десь по світі. Вона до смерти, ця Марія, панувала над оточенням.
„Злодій“ — з третьої картини — річ, яка мене на старість дуже зворушила і найбільше мені подобалася. Оповідання остільки неправдиве, що жінка Ґьорґія таки урятувала злодія, а потім лежала хора зо два місяці і я її лічив, та все
