примушували ваксити й терти до блиску його поруділі за місяць черевики.
Потім його зачісували й брили, неодмінно лаючи за жорстку, як дріт бороду, а коли він починав сперечатися, то Дмитро, що вважався за спеца в справах обдирання шкури, нахабно й глузливо кричав: „Мовчи, зараза“ і напихав у рота мила й волосся з щітки. Вся комуна іржала й була страшенно задоволена з тієї процедури, а Петро завжди намагався як-найшвидше скінчити з цим вибухом товариських турбот і як надалі одтягнути цю неприємну дезинфекцію, бо бритва була щербата, скарги-ж на це викликали лише правдиву відповідь, що він сам собі винен, бо не треба-ж бути ідіотом і застругувати олівці нею!
Сьогодні Петро ще з ранку помітив, що комуна дивилася на нього пожадливим оком, і через те повертався додому, коли зовсім стемніло (при каганці чорта пухлого побриють!).
Він ішов, заносячи до блок-нота якусь цікаву риму, весело наспівуючи пісню собі під ніс, чи то „Яблучко“ чи то „Чу-ра-ра“.
Він поставив крапку і вже підніс до рота олівця, щоб поссати його трохи, як наскочив на щось. З-за краю зшитка він побачив жовті черевики, а потім і всю дівочу постать. Певно й вона читала йдучи.
— Петре, — закричал дівчина й обурено замахала руками, — що це ти, вбити мене хочеш?
Петро зупинився, понуро підвів голову і запитав не відповідаючи:
— А що то за тьотя зупинилась у тебе, на Бухаринській?
— А? Катерина Ласко. А що, вже зако-
