жестикулював, а потім знову затихав, не знаючи, що робити й казати далі.
Тому дівчата ставилися до нього трохи насмішкувато („як старші“ „халера на їхню голову?“ — це Петро).
Та й він, здавалося, мало думав про них. От і тепер радий був утекти, але Галя міцно тримала його руку й тягла за собою.
Петро не смів сперечатися, але його непокоїло одне: що, як він зустріне кого з комуни? Буде тоді історія, засміють його до смерти. Ще подумають, що він закоханий? — І Петро од цих думок аж спітнів.
Рішуче зупинився:
— Я не можу… я дуже поспішаю, Галю… у мене важливі справи…
Галя: — Не бреши, не бреши, будь ласка. А чому ти не був на зборах?
Петро: — На яких?
Галя: — От! Сьогодні-ж вівторок…
— Ах… чорт-би мене розірвав, та чекай-же… — злякався Петро.
— Чекай! — і Галя почала вичитувати йому…
Він і такий, і сякий, і голова в нього капустяна, і путящого з нього нічого не буде… а коли він, вже каючись, почав п'ятернею чухати потилицю, вона призналася, що сьогодні свято і зборів ніяких не було:
Петро розсердився:
— Що я дурень, чи що?..
Але Галина не дала договорити.
— А що я знаю, ну?
— Що-ж ти можеш знати, нічого не знаєш.
— Ні, знаю, тобі відмовили вчора останні два учні.
