— Та кинь-же!
Шкода, що борошна не можна палити…
Хлопці обурилися.
І що за свинство справді: цей Петро завжди не до речи жартує: палити кортить, аж у середині болить, а він жартує. Теж знайшов чим жартувати!
Знов стало тихо і не було ніякої надії закурити, але Михайло вдруге обдурив хлопців; він насипав на стіл махряка й хлопці з рекордною швидкістю скрутили товстелезні цигарки…
— Сьогодні приходила Дашка й гроші за місяць правила… Я пообіцяв — сказав Петро.
Хлопці щиро здивувалися.
— Пообіцяв? Це цікаво. А де-ж ти візьмеш, хто-ж платити буде?
— Це вже не моє діло. Дмитро — завгосп.
Саме в цю хвилину увійшов Дмитро і відразу-ж почав лаятись.
— Ви чого двері не зачиняєте? Хочете, щоб, як той раз, чоботи вкрали. Спите як кури, а двері настіж.
Ніхто не відповів. Дехто вже спав, а декому ліньки було сперечатись, все обійшлося тихо.
Десь кричав півень. В кімнаті було спокійно, лиш Петро бурмотів крізь сон і свистів носом.
Далеко-далеко, за широкими ланами, за ви- сокими лісами, кувала зозуля.
Стоїть Катерина, стоїть прислухається.
Вже й небо впало чорне-чорне, і далеко десь кинувсь рибальський вогник угору. Нале-
