— Що ви тут робите?
— А ви що?
— Ви хто такі?
— А ви кто такі?
— От ми вам покажемо, хто ми такі! Дошки ломать!? Забирайтеся зараз-же додому!
— Це не міліція — шепоче Андрій, — це своя хевра. Міліція прямо бере, а ці балакають.
— Ша! Бачили ми й не таких! Давайте союз; там унизу баби ломають. Ми дом-комуна номер первий. А ви?
— А ми з військової школи курсанти.
Виявилося, що в них за плечима рейки прив'язані: військові хитрощі, пояснювали ті.
З диким голосом побігли усі усі разом униз. Юрба почала розбігатися і хлопцям на цей раз довелося працювати до ранку.
Коли кімната була вже повна, звернулися до Даші й вона з половини поступилася кухнею.
Петро в цьому нальоті участи не брав.
Петро повертався додому пізно.
Петро тої ночи не ночував.
Нарешті, Петро навіть чоботи ретельно ваксив і сам причісувався. Ґудзики пришив до ширінки і бензином вивів плями.
Хлопці хитали головою й казали:
— Петре, Петре, пропаде твоя головонька. І з ким-то ти крутиш, з ким ночі ночуєш?
Але Петро нікому нічого не казав і тепер, коли прийшов ранком, хлопці підняли галас: це свинство, нарешті. Десь ходить, а ніхто нічого не знає! До кого латаєшся?
— Ні до кого я не латаюся.
А, так він так, добре-добре, вони все знають. Дурень він от що. Галька сама на нього па-
