— Зайдіть, — пробурмотав він і повів Катерину до хати. — Вибачте, — почав понуро він, але раптом якась сонячна зміна сталася з ним; обличчя йому зашарілося і він радісно засміявся… Засміявся він, а Катерина байдуже: — А! й ви тут живете, Михайле? Я й не знала! Мені треба бачити Петра Сушню… Я прийшла, щоб побачити Петра Сушню.
—А… він зараз прийде.
— Я йому привезла листа з Київа — додала, що вона, власне, й Петра мало знає, що коли-б не лист, то вона не зайшла б. — Навіть, чудно, як це ми знову зустрілися!
Для Михайла — це теж несподіванка. Так, але тут увіходить Петро й перебиває розмову.
Катерина: — Як що хочете відповісти, то завтра принесіть. Бухаринська 10. Галині. Ви-ж її знаєте? — вона уважно обдивилася кімнату й всміхнулася, глянувши на Петра.
— Добре, — пробурмотів той, а Катерина кинувши „до побачення“ енергійно, на місці повернулась і вийшла. Вже в дверях знову зупинилася, оглянула сіни й до Петра:
— Дивіться ж, не пізніше 11-ої…
Петро не встиг і рота розкрити, щоб подякувати, як вже двері за Катериною стукнули надворі. Михайло схопив шапку й подався слідом за нею, а Петро замислено повернувся до кімнати.
В ту саму хвилину двері в сусідню кімнату прочинилися, висунулася білява голова Данила й запитала:
— Це до Михайла приходила?
— До Михайла.
— А він що, подався за нею? — Якже-ж так.
