Дядьки увіходять, тулячись до стіни; непевно роздивляються на всі боки. Вони невдоволені, що їх уплутали в цю історію.
— Це з сусідніх хат поназбирали, — каже дозорець. — Хватить?
— Хватить, — відповідає комісар і починає розпитувати дядьків, чи бачили вони коли цю людину.
Дядьки починають довго й плутано пояснювати, тягнуть слова, щоб зміркувати краще, що саме говорили їм при цій халепі.
— Хіба ви не впізнали мене? — питає Гнат і бачить по їх очах, що вони таки впізнали його.
— А хіба всіх, що були тут, упізнаєш? — ухильно відповідають дядьки. — Тут усякого народу тепер багато їздить.
Потім з'ясовується, що десь ніби то хтось із них бачив його, але чи напевно так, цього вони сказати не можуть… Вони всі тут живуть біля школи, край хутора, і вчора до розправи не ходили…
— Мабуть, цей чоловік не бреше, коли правду каже, — повертається один до комісара.
— Край хутора? — питає комісар. — От він каже, що саме з цього краю й стріляли вчора по його ескадрону, а потім вирубали всіх до ноги, оточивши біля балки. І він один лише втік. Врятувався.
