Та це Гнатові, мабуть, лише здалося так; Назаренко відступає, і похиливши голову, стоїть похмуро й нерухомо.
— Назаренко, — каже комісар, — цього чоловіка затримали в твоїй хаті. Ти бачив його раніш?
—Той мовчить.
— Коли ти скажеш правду, ми відпустимо тебе, — знову звертається до нього комісар. — Відпустимо. Розумієш?
Тоді Назаренко поволі підводить голову й придивляється до Гната. В його очах займаються лихі вогники, та коли комісар підходить до нього, він хилить голову й каже спокійно й глухо.
— Бачив… Раніш бачив…
Гнат полегшено зідхає, але йому шкода, що комісар обіцяв відпустити Назаренка. Він хоче сказати це комісарові, — як же так, відпустити такого бандита, — але комісар наказує йому мовчати й знову повертається до Назаренка.
— Так, — каже він. — Ми знайшли у тебе листи від сотника Власенка. Скажи, хто цей чоловік — Власенко, чи командир того ескадрону, що вчора зупинявся тут в хуторі? Якщо ти скажеш правду, — ми тебе не розстріляємо.
Назаренко знов підводить голову і в його очах Гнат бачить загрозу й приховане глузування.
Погляди їх зустрічаються, і вони обидва разом бачать бій і їхню зустріч. Люто
