Перейти до вмісту

Сторінка:Тенета Б. Ненависть (1930).djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Назаренко стискує тонкі губи й собі усміхається:

— Ведіть! — каже він.

Комісар махає рукою й одвертається він них.

На ґанку Назаренко стає поруч Гната й нахилившись до нього, шепоче:

— Ну як, пане сотнику? — Потім, набравши в груди повітря, додає: — А рука ще болить?… Болить? Скоро перестане! — і штовхає Гната ногою.

 
IV.
 

Їх ведуть селом, люди дивляться їм у слід, та Гнат цього не помічає.

— Хоч би швидше, — думає він і прискорює ходу.

Чомусь пригадується йому смерть коня, — він умирав зовсім, як людина, його вірний кінь.

— Це через нього, — подумав Гнат і оглянувся на Назаренка; той ішов тихо, ніби надіючись на щось.

— Швидше! — підганяли його вартові; біля школи з походної кухні почали вже роздавати обід, а вони з самого ранку не одержували своєї пайки й були голодні.

— Посувайся! — кричали вони. Сонце вже сідало за синім кряжем, і з-під лісу здіймався холодний вітер.

— Вночі знов буде дощ, — подумав Гнат. — Але ж яке мені діло, що вночі