Сторінка:Тенета Листи з Криму 1927.pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Нарешті, наліг на перо, і воно зламалося. Беру. Читаю:

— 2) Відносна форма вартости.

а) Зміст відносної форми вартости.

Для того, щоб знайти, яким чином вираз вартости товару тримається у відношенні двох товарів, необхідно спочатку проаналізувати його, зовсім не звертаючи уваги на його якісний бік… — якісний… — ий… — й. Літери стрібають за вікно.

І в цей час приходить дівчина. Вона щось шепоче мені й ніжно проводить по чолі рукою.

— Спи, милий, спи… — і я слухняно засинаю…
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .

Прокидаюся у великій кімнаті, мені кажуть, що у мене був голодний тиф і що через два тижні я зможу піти додому. Вони мене вітають. Чудні… Лише два тижні я ще буду тут, а потім знову додому, а вони мене вітають.

От несуть суп. Як він пахне, краще ніж фіялки.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .

Тут записки мого товариша Петра кінчаються. Приславши їх, Варя просила мене приїхати.

***

Ми вийшли з лікарні. Вітер, синій морський хитає в усі боки. Варя піддержує Петра за руку. Сонце світить так ясно, й золота кримська осінь кидає нам конфеті. Килими м'які розстилає під ноги. Петро починає кашляти.