Цю сторінку схвалено
— Мабуть збожеволів.
Їду… Підкидує, б'є. Це воно сердиться, що вирвався я з-під його влади…
Ех, море, море! Дурне, велике море! Ну спробуй, не цілуй скажено скель, не примушуй їх гомоніти з тобою, і скелі самі присунуться до тебе. Так! Дурне, велике море, я їду завтра. Хо, хо! Я їду завтра.
***
Знов стукотять вагони. Знов огні вночі по степах.
Знов вільно і мирно дихає степовий день. Над вечір рожевіють хмарні провалля. Потяг вистукує: „Кома, кома“.
Летить, зриває сніг слідом за вітром.
Ми виїхали з „Межевої“, а яка буде далі, не знаю…
