Лист. З Київа.
„Випадково взнала вашу адресу. В Київі зустріла Васю і він каже, що ви пишете якісь скажені листи про Море з великої літери. Я страшенно захоплена роботою, а ви залізли у якусь дірку. Чи пишете що? — Маріяка.“
А внизу ледве видко, дрібненько, дрібненько:
„Милий, я за тобою скучила… ти вже не власник… Вася каже, що море тебе відучило… М.
Гей! Що там! Море більше не має отрути!
Дихнуло з степу ясним вітром. Там вже снігами все вкрито. Там лежить він рівний… там чекає робота…
Схоплююсь. Хапаю речі, запихаю в кошик…
Гей… гей!
І як я раніш не додумався їхати? І що я робив у цій дірі! Хо, хо! Чорт побери!
Наплювать на все тепер.
А жаль моря. Воно таке гарне, гарне. Суворе. Ще раз поїду в море!
Переодягаюсь, біжу…
— Що це ти! Хто-ж сьогодні поїде з тобою? такий вітер, — кажуть мені.
— Сам їду!
— Чого ти так сяєш? Гроші одержав!
— Вгадай?
— Чорт тебе знає, чого радієш, йолопе! — кажуть мені з заздрістю.
