гортала та голубила, як одривалась од роботи щоб погодувати.
З семи літ поступив він учитись до народньої школи. Будучи од природи до всього цікавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощів йде він першим учнем на протязі всього часу вчення в школі. Се до певної міри рішило його долю й на будуче. На його здібности до вчення звернула увагу учителька народньої школи і порадила батькам не лишати хлопця без дальшої освіти, а отдати його до науки в якусь середню школу. Трудно було батькам це зробити, бо для того, щоб учити дитину треба коштів, грошей треба, а їх то якраз і бракувало. І тілько щасливий випадок допоміг цьому. Річ в тому, що старший брат В. Винниченка в той час служив в одній Елизаветградській друкарні робітником-складачем. Він братерськи прийшов на допомогу в цій справі і, одриваючи від свого вбогого заробітку, допомогав братові вчитись. Вступив В. Винниченко учнем до Елізаветградської гімназії, до першої кляси. І тут як і в народній школі перший рік вчився він дуже добре. Але з вступом до гімназії в його душі починає відбуватись та робота, що зміняє по части його відносини до вчення, а також і виробляє основу того світогляду, з яким пізніше виступив він в життя. Треба знати, що в ті часи гімназії істнували тілько для панських дітей. Це були ті часи, коли царював Олександр III, а народньою освітою завідував Делянов. Обидва вони були запеклими ворогами народньої освіти і держались тої думки, що простому народові не треба вчитись, що поки народ темний, доти й самодержавіє буде міцним. Отже Делянов просто говорив, щоб не допускали в середні школи дітей простого народу. Тілько випадком міг туди поступити син селянина або робітника. Такий випадок доля судила і В. Винниченкові. Не дуже добре йшлося при таких обставинах в гімназіях дітям мужиків та робітників. Це відчув з перших днів і В. Винниченко. З його, як з мужицької дитини, почали насміхаться панські діти та й сами учителі. Будучи дитиною з гонором, В. Вин-
