ниченко, у відповідь на такі насмішки давав одсіч як тілько міг. Свідомо, чи не свідомо він гостро ставав в оборону свого мужицького походження і фізично і поводженням. Він навмисне підкреслював те, що походить з селянського роду і свідомо говорив своєю українською мовою, як з товаришами-гімназістами, так і з учителями. Вже тоді в його думках зародилося питання: — Чому же так, що мова, якою говорять його батьки й більшість людей, забороняється, та висміюється? Вже тоді склалася і та думка, що це несправедливо, що забороняють говорити йому безправно, що глумляться над мужицькою мовою вороги народу. Цю думку ще більше стверджували гімназіальні учителі, що просто таки переслідували його за мужицтво. Вже в другій клясі В. Винниченко побачив, що з тієї боротьби він не може вийти переможцем. Він мусів або скоритись, відріктися од своєї мови, перевернутись на пана, або-ж кинути гімназію. Завзятість дитяча не дозволила йому зробити першого і він рішив кинути гімназію. Се повело до того, що він залишив науки і ждав, що його увільнять зовсім. Але його лишили в другій клясі на другий рік. Під впливом батьків і брата він лишився на далі в гімназії.
Почалися роки завзятої боротьби за свої права з учительством. Що далі то боротьба та поширюється і вже в середніх клясах гімназії В. Винниченко з кращими товаришами по гімназії, що переходять на його бік і під його вплив, закладає гурток, який починає боротьбу за людські права свої як і учнів, а також і веде підготовчу роботу для того, щоб виступити серед народу і роскрити йому очі на всї кривди, які йому чинять пануючі кляси, та повести до боротьби за кращу долю. Так йшло до кінця сьомої кляси. В сей час назріває у В. Винниченка сила непорозумінь з начальством. І після великої суперечки, він ставить ультіматум: щоб йому видали свідотцтво, що він скінчив сім кляс гімназії а також, щоб видали документи його без поміток, бо в ті часи начальство, увільняючи учня, робило часто такі помітки на документах, що хлопцеві далі
