Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обіщала показать, спасибі їй. От і благородна кума в пригоді стала! Кумів завше треба вибірать значних і благородних! А як Бог дасть, Марися вийде заміж, то первого онука — он як охрестю: кумом візьму повковника Лясковського, а за куму генеральшу Яловську… (Входе Марися й пада йому в ноги). Що це?!
Марися. Не губіть мене, не топіть мене — я у вас одна!
Мартин. Ото Господи, як злякала, аж ноги затрусились… Встань! Чого тобі?
Марися. Не віддавайте мене заміж за того жениха, що приїде з города: я його не люблю, я за нього не хочу…
Мартин. Як?! За благородного чоловіка не хочеш? За когож тебе тоді віддать?
Марися. Віддайте мене за Миколу.
Мартин. Світ навиворіт! Панночці — мужика забажалось!… Не смій мені про це й заікаться!
Марися. Я люблю Миколу й він мене любить, ми будемо щасливі.
Мартин. Що то за слово таке — любить? Кажи мені, що то за слово таке?… Га? Що воно означа: чина, чи дворянство?
Марися. Я не вмію росказать… Я…
Мартин. Видумка! Витребеньки! Бабячі химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любови нема на світі!…
Марися. Я собі смерть заподію, коли…
Мартин. Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!… Чуєш?… Здуріла дівка! — ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже іритується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішлаб за нього — от приїде, то побачиш!… А про Миколу й не думай! Та я скоріше вбю тебе, ніж віддам за мужика, я тебе з дому вижену, я тебе… Та я не знаю, що зроблю!… От дітки! Ти для них пеклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони замість дяки — серце тобі на двоє роздирають! Мало мені муки з Красовським і так, та ще тебе віддам за мужика, щоб він зуби скалив?… Іди! Жених може вже з гори зїзжає… Іди, одягнися мені у нове плаття, а цих речей щоб я більше не чув!
Марися. Тату…
Мартин. Який я тато? Що то за тато?
Марися. Папінька!
