Мартин. Ага! ну, біжиж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві. (Омелько і Трохим виходять). Ще спить. Сказано — чиновний чоловік, — не то що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться й гасає по хазяйству!… На що вже я — от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу вранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так — зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! Дома пан? питають. Та ще сплять! О! і всі на пальчиках!… Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку. (Омелько несе ночви й відро води). Що це?
Омелько. Та умиватьсяж.
Мартин. Ну, й що тобі сказать? Деж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тільки у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка…
Омелько. Та яж письмоводителеві над ночвами ціле відро води на голову вилив.
Мартин. То инша річ — чоловік сирий і на похмілля.
Омелько. А цей хиба тверезий учора ліг?
Мартин. Не твоє діло! Іди візьми велику деревяну миску і води у поливяний глечик.
Омелько. І щоб то відразу сказать, а то носись. (Пішов).
Мартин (один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме. (Омелько вертається з глечиком і мискою). Там постав, і як що спить, то навідайся через яке время. (Омелько пішов у другу хату, входе Палажка). Спить ще. А що, як там, душко, у тебе: чи все готово?
Палажка. Поки люде посходяться, усе буде готово. (Входить Омелько).
Мартин. А що?
Омелько. Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бік і знову захріп.
Мартин. Навідайсяж опісля.
Омелько. Можеб я там посидів, поки прокинеться?
Мартин. Опісля, кажу тобі. Чого ти там будеш стирчать, ще й сам заснеш.
Омелько. А потім прозіваю — будете лаять.
Мартин. Не патякай! Поклич панночку. Де вона?
Омелько. Порося патрають.