Гандалеръ молодой,
Взоръ твой полонъ огня:
Я стройна, молода,
Не свезешь-ли меня?
Я въ Ріальто спѣшу до заката,
Видишь-ли поясъ мой?
Съ жемчугомъ, съ бирюзой,
А въ срединѣ его
Изумрудъ дорогой, —
Вотъ тебѣ за провозъ моя плата!
Нѣтъ, не нуженъ онъ мнѣ,
Твой жемчужный уборъ:
Ярче камней и звѣздъ
Твой блистательный взоръ:
Жажду я одного поцѣлуя!
У нас многія баришні од меня тають і ви розтаєте.
Марися. А я чого буду таять, — я не сніг.
Націєвський. Ну — розтопитесь…
Марися. Борони Боже! Хиба я смалець?…
Націєвський. Ха, ха, ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене — ручаюсь.
Марися. О, ні! Ви мені противні…
Націєвський. Ето даже обидно, ібо я всегда нравился женщинам… Почему же у вас такая злость против мене?
Марися. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.
Націєвський. Та нєт!… Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говорите по той простой причині, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотритесь, і апробуєте — как пишеться в журналах — тогда другоє скажете!… А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невєста. (Співа). Жажду я одного поцілуя!… Позвольте!
Марися. Цього ніколи не буде! Мені легче випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала й не розлучить нас ніхто — хиба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у Спасівку соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть… а тепер — прощайте! (Хутко виходе).
