того не одчепиться, то піду вже на одчай: нехай хоч бють, хоч ріжуть — однаково! (Виходе Омелько).
Омелько (несе обома руками миску, а в мисці глечик). Вже одягся! Ну, жених!… Яка у нього червона жилетка, аж очі в себе вбірає!… Одчиніть двері, а то воду росхлюпаю… (Марися одчиня). Хоч би нас почастували добре на заручинах: дома не страшно й випить… (Вийшов).
Марися (одна). Виходь, виходь скорій… Може сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.
Входе Націєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей вузчі, а біля руки ширше. Штани широкі — трубою, коло чобота зовсім вузенькі. Жилетка червона, двохбортна, без манішки, з мідними ґудзиками, шия повязана чорним шовковим платком.
Націєвський. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось, спочивалось?
Марися. Лягли легко, встали ще легче… а ви як? Здається — і лягли важко, і встали тяжко?…
Націєвський (на бік). Зразу збрила! (До Марисі). О, яка ви гострая і строгая!… (Бере гитару й побринькує). Нам з привички! Инший раз, як вернешся от Шулемки, так ще тяжче ляжеш, одначе діла за нас ніхто не робе!… А ви вишиваєте?
Марися. Ні. Я не вмію, так сижу: батько звеліли вас підождать за пяльцями, щоб ви подумали, що я баришня…
Націєвський. А ви хиба не баришня?
Марися. Не знаю, як вам здається… Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію: я вмію жать у полі, громадить, мазать, коров доїть, свиней годувать!… Подивіться, які у мене руки…
Націєвський. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж — ібо ми вже з папінькою вашим сіє діло покончили, не знаю як ви, — тоді не будете жать: найдеться друга робота, болєє благородная… і руки побіліють… А по вечерам я буду вам грать на гитарі. Буде весело, у мене знакомих доволі…
Марися. Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…
Націєвський. Як побрачимся, тоді полюбите!… Любов — ета злодійка приходить зря: сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Бє акорд на гитарі й співа):
