Марися (одна). А, Господи милосердний! верни ти спокій і мир у нашу сімю! Так уже вимучились усі, що, здається, й умертиб було краще, ніж що дня турбоваться й не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи вблагають же то його мати? (Входе Микола). Ну, що? мати у вас?
Микола. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може й нам щастя знову усміхнеться!…
Марися. Слава Богу!
Микола. Здається, і Степан приїхав?
Марися. Приїхав — він у батька.
Микола. То я зостанусь… (Виходить Степан).
Степан. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
Микола (поцілувавшись). А що, як батько?
Степан. Хоч і не питай!… Змарніли зовсім.
Микола. Тиж на довго приїхав?
Степан. Зовсім.
Микола. От і чудесно! І який же я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.
Палажка. Стьопа! (Обніма и цілує його). Що, бачив батька?
Степан (зітхнувши). Бачив.
Палажка (крізь сльози). Як смерть… як смерть…
Гервасій. Заспокойтесь, заспокойтесь — сльозами не поможете.
Степан. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвієвич!
Гервасій. Здоров, козаче, здоров (чоломкаються).
Протасій (чоломкається). Якже служебні діла?
Гервасій (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
Микола. Почув, що Степан приїхав.
Палажка (до Гервасія). Заходьтеж, Гервасій Семенович, прямо сюди.
