Гервасій. Можеб попереду ви йому сказали, щоб не стрівожить.
Палажка. Ну, ну, добре — я скажу. (Пішла).
Гервасій. А щож, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?
Степан. Де там. Я вже не служу, Гервасій Семенович!
Гервасій. Ну?!
Степан. За штатом остався.
Гервасій. О?! Чув, чув — мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній! І на що тобі та служба? Чи багатож ти брав жалування?
Степан. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по роскладці, два з половиною у місяць назначили.
Гервасій. Два з половиною?! Господи! Здоровий молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!
Протасій. Я ще як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській улиці, в будинку… дай Бог память,.. в будинку графа…
Гервасій (маха рукою на Протасія й перибива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах 30 рублів, а сина замісць того, щоб привчать до хазяйства, віддав у службу — байди бить!… Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило. І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…
Степан. Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги й сам умію писать.
Протасій. Покійний землемір Кацавейченко…
Гервасій (не слуха Протасія, до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канцеляріях і за два з половиною в місяць тратить здоровя, зводить готові гроші на одежу, на харчі… Добре, як дослужишся до чого путнього, а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш — щож робить під старість? От і тепер — за штатом: як би не було хазяйства, що́ його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
Степан. Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…
