із відра… (Виводять Мартина під руки Гервасій і Палажка, Марися йде за ними). То я вам послі докажу. Це дуже цікаво.
Мартин. Здрастуйте!… Бачите, як перевівся Боруля!
Гервасій. Послухай же мене, Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.
Мартин. Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу…
Гервасій. Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?
Мартин. Бумаг же, бумаг багато!… Пять літ діло йшло… зовсім були признали, сопричислили… і не утвердили!… І через що? Пустяк! сказано в бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а в старих — Беруля!… Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля!… Я й не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може й Беруля!… Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце… А може ще Каєтан Іванович…
Гервасій. Витягне з тебе яку сотню, або й дві.
Мартин. А як докаже, що Боруля і Беруля — однаково?
Гервасій. Чом же він і досі не доказаз? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тільки хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чогож ти хочеш?
Мартин. Дворянства…
Гервасій. Ні, торби! Вонож тебе в хворобу угнало — глянь на себе.. воно тебе посварило з Красовським і зо мною — всі біди твої від нього!… Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки — хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і вмреш від цієї хвороби.
Мартин. А як утвердять?… Може хоч після смерти утвердять…
Гервасій. Ну, роби як хочеш!
Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія. На що нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся.
