Перейти до вмісту

Сторінка:Тобілевич Іван. Мартин Боруля (Львів, 1921).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Марися. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм — щоб ви одужали, і знову будемо жить весело, як колись… (Боруля шука очима Степана).

Степан. І я, папінька, не хочу дворянства…

Мартин. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш… ти? (Зітхає). Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!… (До Палажки). Піди, душко принеси палятурку, там у мене під подушкою. (Палажка пішла). Нехай Омелько принесе соломи й затопе грубку. (Марися пішла, а через який час вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає в грубку й підпалює). Потухне послідня искра від бумаг, потухне моє життя… умру на ваших очах, побачите! (Палажка вносе палятурку, повну бумаг, Мартин розязує). Права на дворянство!… Грамота… герб!… І це все спалить?… (Читає крізь сльози). Отношеніє дворянського Депутатського собранія от 16-го Февраля 1858 года за № 1541, о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре) Булож, виходить, за що признать?… Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостян Подлевський… бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита). Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі… (Говоре). Скрізь Боруля, а там десь Беруля!… Ох!… Копія свідєтельства дванадцяти дворян — що ввесь рід Боруль завше вів род жизні свойственний дворянам… Особливо я!… Герб… герб!… Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки…

Омелько. Підпалив, горить!

Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Бодай тебе чорти підпалили у пеклі — поспієш!… І своїми руками спалить дворянські достоїнства?… Не можу!…

Гервасій (хоче взять). То давай — я спалю.

Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них! Хоч герб оставить на память онукам і грамоту прапрапрадіда і атестат…

Гервасій. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!

Мартин. А!! Ну, підведіть мене! (Підводять. Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає). Не можу! руки тремтять… у серце шпигає…

Омелько. То віддайте мені, пане, на цигарки!

Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!… Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.