Мартин. Скажи там, щоб дали на дорогу дві мірки вівса — ну, чого очі вивалив?
Омелько (йде). Ніколи він тобі не дасть договорить. (Пішов).
Трандалев. Яб вам і не казав… знаю, що від вас будлі-коли получиш… та… здержався…
Мартин. Гроші? За цим діло не стане — я зараз! (Пішов у бокові двері).
Трандалев (сам). Добре діло це повіренничество, єй-Богу! другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був і писарем в питейній конторі, був оберобїздчиком, був прикажчиком по економіях, держав биржу в городі, служив у маклера — скрізь важко! І роботи до біса, і користи мало, а тілько схибив де — рощот, і бігай шукай місця. Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографію… Хліб не важкий і на первих порах копійчина гарна стала перепадать; колиж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Приняв я в компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися — не виходять очі. Усе як слід, а очей нема… Плащинський і очі добре од руки навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за повіренничество — пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду проти Красовського, а діло Красовського проти Борулі. Іздю на своїх конях по просителях: і коней годують, і мене годують, і фурмана годують і платять!… Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того таки самого, що й діла послі буде рішать, і він мені напише, що́ треба, а я тільки підпишу, як що маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так само: той же, що рішав діло, і апеляцію напише; а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікарь: чи вилічив, чи залічив — плати! (Входе Мартин).
Мартин (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.
Трандалев. Не турбуйтесь — докажемо! Ну, прощайте! (Чоломкаються й цілуються). Як що буде нове діло, то дайте звістку: я приїду, а може й сам заверну. (Пішов).
