Мартин. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, як би мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Колиж покійний і не думав про це — все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка — голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства, а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а Бог дасть натреться, тоді повіренного не треба, сами всі іски поведем! Колиб ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника… треба з ним побалакать. (Входе Степан).
Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.
Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з Богом! (У двері). Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь!… Я хотів з тобою ще побалакать про того… як його?… От що був у нас з тобою на масниці… А дай Бог память… чиновник. На гитарі добре грає.
Степан. Націєвський.
Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися вподобалась?
Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то певно вподобалась.
Мартин. А він же сам — має який чин, чи так ще — канцелярист?
Степан. Ні, він уже губерський секретарь.
Мартин. О, чин має не малий!
Степан. Давно веде ісходящу.
Мартин. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всі бумаги ісходять — він їх і в разносні записує, і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.
Мартин. Виходить, важна птиця.
Степан. Скоро і вступающі йому поручать.
Мартин. Вступающі?
Степан. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.
Мартин. Якаж це должность?
