Через те московсько-жидівський комплот призирливо ставиться до своїх українських «товаришів», які вірять в їхній московсько-жидівський неіснуючий інтернаціоналізм, обпльовують своїх колишніх товаришів. Бо у розумних Москалів і Жидів комуністів не може не повстати сумніву: раз Українець соціяліст так обпльовує своїх природніх товаришів — других українських соціялістів —, то хіба він не може обплювати колись теперішніх «товаришів» — гнобителів української нації? Цей сумнів у них повстає, і поскільки вони самі мають в душі почуття національної гідности, а вони його мають, бо виявляють на фактах, хоча й замазують легковірам очі словами про Інтернаціонал; поскільки вони вважають своїх українських прихильників за людей, яким ніщо людське не чуже, постільки вони не вірять, щоб Українці докотилися до повної самонегації, а тому й не довіряють їм.
Ви думаєте, вони Вас вважають за товаришів, рівноправних і рівновартних? Вам це краще знати, але я також добре знаю це. І от власне через те, ми кинули вам (не Вам особисто) в обличчя те слово, котре чути неприємно, але воно мусить Вас опам'ятати: коли окупанти ненавидять нас і вас, то не слід українським революціонерам «вислужуватись».
Не всяка подлость може бути підведена під «клясову» боротьбу. Це дуже примітивне поняття про клясову боротьбу: як приміром, колись селяне думали про «соціялізацію». Вони різали племенну худобу і думали, що це соціялізація.
Так само й соціяльна революція та прислужування Москві — двоє ріжних понять. Не треба цього змішувати. Бо одна річ — ідея революції, радянської влади, а друге — донос начальству в Москву і підлабузнювання до переможців. Одна річ — погана політика українська, а друга річ — донос Кочубея. Я це завжди відріжняв, навіть і в період моїх «дореволюційних заслуг».
Коли деякі Українці з бажання добра українському народові пішли на технічну, а не політичну службу до окупації, щоб хоч чим небудь зм'якшить режим окупації, як то ми з Вами думали в Кам'янці зробить, — то ми за це їх не тільки не лаяли, а навіть хвалили.
Коли ж вони почали лити помиї на нас, революційних соціялістів, тоді ми кинули їм в обличчя — «яничари«, бо вони стали на політичні послуги Москві. Цим ми осуджуємо не працю їх для добра українського народу під чужою владою, а рабоугодіе, прислужництво. П'ятнуємо в них не людину, не революціонера, а раба і хама. Чи Ви мене в цім пункті розумієте? Щоб було ще ясніще, я скажу, що технічну працю їх вважаємо за корисну для українського трудового люду і безусловно потрібну в совітських установах. Бо політика вказує нам необхідність заступати скрізь інтереси українських трудових мас, особливо перед большевиками. Політика бойкоту, переважно, є політикою слабости, через те Українці на Україні, особливо революціонери, повинні входити скрізь, пролазити, де є тільки змога, і кожний на свойому місці змагатись зробити максимум добра для українського люду.
