На парники беруть переважно дерев'яний матеріал. По деяких місцевостях ставляють і муровані з цегли парники, вони хоч і дорого обходяться, проте довговічніші, ніж дерев'яні. Невигода ж від таких мурованих парників та, що переносити їх вже нікуди не можна, а дерев'яні легкі парники зручно переносити й становити, де схочемо.
На півночі, де лісу багато, та треба дбати про теплі парники, будують їх з колод чи брусів у зруб. А в наших місцевостях, через обмаль лісу та через його дорожнечу, роблять парники звичайно з дощок, переважно вершкових дубових. Щоб парники довше служили та не швидко погнили (бо в них завжди мокро від гною та землі), корисно перед заготовленням парників, продержати дошки в розчині синього каменю (мідяного купоросу). Беруть на 8 відер води до 2–3 фунтів такого каменю. Вимочивши в такому розчині дошки протягом 3–4 день, надаємо дошкам трівалости, на кілька років більшої.
Звичайно окремі парникові скрині роблять завдовжки до 9 арш., а завширшки до 2–2¼ арш. Такі скрині досить легкі й зручні до переноски, переставляння, та й тепло в них скрізь держиться однакове. На такій скрині як раз встановлюють 6 рям по 2–2¼ арш. завдовжки та 1½ арш. завширшки, цеб-то довгою стороною ряма лягає на скриню по її ширині, а вужчою по довжині, так що в ряд кладеться 6 рям.
