без гною, хіба (як уже згадувалось) наспід кладуть шар листя, щоб не дати вистигати землі. Ці парники служать для того, щоб захистити від ранішніх приморозків де-яку ніжну розсаду чи городину, а тепло постачає їм сонце, зберігається-ж тепло рямами.
Гній, щоб набивати в парники, заготовляють заздалегідь. Найкращий гній є допіру вивезений зі стайні з-під ніг у худоби. Він має в собі багато тепла і, лежачи в купі, дуже швидко зогрівається. Щоб мати достатню кількість гною для парників, треба починати заготовлення його за два тижні перед закладанням парників, поступово вичищаючи зі стайні й складаючи в купу. Для прискорення та рівного зогрівання гній, як кажуть, „перебивають“, тоб-то перекладають у нову купу до 1½ арш заввишки, перетрушуючи та добре перемішуючи кал із соломою. Тоді за 2–3 дні, а то й за тиждень гній добре загрівається і, коли почне дуже парувати (по-простому „горіти“), він зовсім готовий.
Зараз же за цим беруться до закладання чи набивання парників. Коли-б гній зогрівся дуже швидко, що не можна вправитися з набиванням парників, його треба добре вмняти ногами; це не дасть йому перегрітися.
Буває й навпаки, що гній вистиг і все стоїть холодним, тоді його підогрівають, наливаючи в середину купи 2–3 відрі окропу або кидаючи кілька розпечених цеглин. При великій кількості гною, що завжди буває у великих парникових господар-
