обковує місяць ним сонні сади —
і сліпнуть од блиску яри та печери…
Під зорями груди гойдають з ночей
у ранки, що високо йдуть по туманах,
вимотують ріки срібляні з озер.
розвішують їх на мостах та на ямах.
Ворушаться ріки на гривах степів,
у море за сонцем повзуть, як полотна, —
то стеляться повно шляхи кораблям,
що в путь виряжає голота!
Десь обрій прорвала зірниця в морях,
одбилась гігантом у чорній безодні…
Туди вже пливуть кораблі до глибин:
везуть наше сильне „сьогодні!“
