ПО ШЛЯХУ ВІКІВ
Наче у сивих кожухах діди,
степами ходили в туманах вітри;
тупали в груди широкі ланів,
луни гули, як із дзвонів, з ярів
Осінь прибралась у плахту листату,
виссала соки із яблук, малини,
межами йшла десь у церкву багату,
де свічі горять — все червоні жоржини;
де моляться сосни,
співають дуби,
полотна, як білиї кості,
лягли на горби.
Полотнами тими,
ішов я без упину
