над безоднями крила свої,
як морські береги. розіклав.
А на крила густі, мов гранит,
вічна ніч із просторів лягла —
і два місяці з чорної мли
засвітили в орла з-під чола…
Та й у чорну пустелю самотньо
горять
з-над безодні глухої труни,
наче очі в яру у крука,
що на трупі коня зайнялись…
Київ
