Гей, степе мій,
підпер ти ріками моря,
щоб не схитнулися вони на ниви хлібо-
роба…
ти запалив дзвінкі вогні
великих сизих рос.
що з ранків падають на обрій —
на вічний твій покос…
І обрій угинається під сонцем і пала,
неначе в тих вогнях,
що скити-дикуни забули у віках
посеред ночі на глухих степах…
До тебе, степе мій,
пісні мої горять,
