як роси польові,
або забуті кочовиська вікові!
О, скити, пращурі мої,
тепер я знаю, що зринають із степів
ото забуті вами у віках вогні
під арки чорні вороних ночей,
що миє тирсою старезний степ.
Вони зринають і гойдаються під арками
зірками,
як давні факели у Тибрі вечорами.
А з вулиць городів,
як води з берегів
глибоких рік,
люди випливають
у сяєво вогнів…
і там навіки поринають…
як у таємнії криниці
крилаті кажани вночі.
