властивостях) окремі індукційні вдари давали самі тільки окремі відхилення нитки суцільного характеру. Такі самі окремі непереривані коливання спостерегав і Бек (l. с.).
Ці спостереження цілком несподівано зустріло заперечення з боку Воронцова[1];він повідомив, що в Бековій роботі і моїй, підчас розрядів центрів „гальванометр показує суцільне відхилення, а не ряд токів діяння“. А тимчасом серед кривих із суцільним відхиленням, наведено криву № 7,—див. мою попередню працю,—що складається з цілого ряду негативних коливань.
Переривчастий характер кривих ми бачимо також на всіх відхиленнях нитки в иншій нашій роботі (її також цитує Воронцов).
Ця помилка сталася через те, що Воронцов не доситъ уважно читав як мою так і Бекову роботу. (Цей останній також зазначав ритмічний характер деяких коливань, хоча й не осциляторного характеру). Справедливість нашого докору на адресу Воронцова стверджує така його фраза: „На жаль, я (Воронцов) не знаю, з якою струною працював Бек“. А проте, на першій сторінці своєї роботи Бек не тільки зазначає з якоюструною працював він, але подає й чутливість цієї платинової струни.
Поріг для утворення електричних коливань мозку, підчас роздратування поодиноким ударом нерва добре відпрепарованих або свіжих тварин, визначає віддалення витушок спірали Дю-Буа-Реймонда в 30 сант. (з 1 акумулятором у первісному колі).
Із поданих вище явищ, у значній мірі цікава картина повільного наростання різниці потенціялів, що різко позначаєтьсяв весняних жабів. Різниця потенціялів досягала протягом короткого часу (кілька хвилин) від 3,5 м. в. до 66 і, навіть, 100. Картину цього непереривчастого підвищення потенціялу заступали далі швидкі прискорення, штовчки, підчас яких нитка коливалася в обидва боки від нулевого положення.
Коли через деякий час мозок завмирав у своїх спонтанних розрядах, їх можна було знову викликати електричним роздратуванням сідного нерва (у нашому випадкові переривчастим током звичайної частости спірали Дю-Буа-Реймонда).
У випадкові невдалого препарування або „сезонового“ стану нервових клітин у зв'язку з порою року, ні такого значного наростання різниці потенціялiв, ні переривчастих розрядів бачити не доводилося. Можна гадати, що в цих випадках нервова система втрачає здатність до швидкого спливання дисиміляторних та асиміляторних процесів, що виявляється в суцільному характері відхилення, або останні спливають на взір переривчастих, але малої інтенсивности коливань, що дають суцільні (з зовнішнього виду) відхилення нитки, але неявно-інтермітовного характеру.
Відведення півкуль. Підчас цього відведення не щастило помітити ніяких спонтанних коливань. Наведені вище вказівки Веріго инші автори не ствердили. Тривус повідомляє[2], що підчас дебатів з приводу цього на III з'їзді лікарів Росії (1888) проф. Данилевський відзначав марність своїх дослідів у цій галузі.
