докс, має проте деякі дані за те, щоб визнати її для мозкової тканини. Згідно з нею хімічний процес у мозку проходить що-найменше в дві фази: у першій фазі — переважає утворення й значіння амоніяку (resр. амонію), а аніони HСО3, СО3, ОН пересуваються до місць нероздратованих, у другій фазі — в місцях роздратовання, в наслідок окиснення фрагментів специфічного живого надіб'я настає перевага СО2 (resр. НСОз' і СО”3) що може спричинити з'явлення електро-негативного потенціялу в цій самій частині мозку. У багатьох випадках прихід другої фази може статися так швидко, що перша фаза може й не піти до обліку.
Сполуки (NH4), що скупчуються в більшої кількости, можуть, напевне діяти, як „die negativirende Salzen“ (NН4Сl, NН4, NО3, КСl, RbСl, Сs2, SО4, etc), що в дослідах Нöber'а[1] надавали електронегативного потенціялу тому місцю тканини, що вони його обробили.
Длява перевага першої фази може приводити до переваги електропозитивного потенціялу.
Перевагу позитивного потенціялу в передніх частинах центральної нервової системи треба порівняти з відомими спостереженнями Ледюка[2] про гнітючий вплив електричного току за положення негативного полюсу на цих частинах центральної нервової системи.
А тут можна пригадати, що Сєченов (l. cit,) спостерегав дратівний вплив аноду на довгастий мозок, а Нitzig на кору головного мозку ссавців[3].
Токи діяння підчас хімічного роздратування шкури. Розведені кислоти викликають (як діяти з шкури) електричний ефект у мозку не скоро, а через це ми, в більшості дослідів, уживали міцної азотової кислоти. Досліди роблено з тваринами, в яких спинний мозок був перерізаний, а через те роздратовувано було шкуру голови: краплину кислоти наносили на око, барабанну перетинку, ніс, то-що. Кислоту переносили на ватці, щоб не робити механічного зміщення препарату, і в малій кількості, щоб запобігти повстанню концентраційних токів.
Досліди ці мали відповісти на два питання: 1) як зміняється потенціял відведених часток головного мозку підчас роздратування, 2) чи є відхилення нитки суцільного чи переривчастого характеру.
Відповісти на перше питання дуже важко. Годі було встановити якісь правильності в зміні потенціялу котрогось відділу мозку підчас цього роздратування. Звичайно ми відводили півкулі й довгастий мозок (або півкулі й зорові горби). Електронегативність після роздратування з'являлася хоч у півкулях, хоч у довгастому мозку. Напрям акційних токів був позитивний, або негативний; важко було поставити напрям акційних токів у залежність од попереднього електричного стану мозку (позитивного або негативного потенціялу). У деяких випадках (відводячи з півкуль і довгастого мозку) спостерегали трьохфазну криву (рис. 3),
