віри, протилежної московської постати. Вживанням рівно сильного противенства в артистичному творі осягає мистець надзвичайно глибоке вражіння, яке черпає свій первопочин із космічних законів життя, опертого на полярності, противенстві, контрастовості, суперечності. Чи відчувалиб ми вповні радощі, якби не було смутку і навпаки? Чи вражалоби світло нас, якби не було тьми? Артистичний твір це світ, космос, котрий своєю ясною основною ідеєю здіймається понад фізичний світ, який нас оточує і який з точки погляду творчої думки є тільки хаосом. Щойно з цього хаосу зовнішнього світу творить поетова фантазія космос, причім користується світлом і тінню фізичного світу. Отже з того становища світ тіней, тьми, який уявляє з себе московська стихія, автором тільки поверхово зазначений, не вичерпаний основно так, як позитивний світ, висловом якого є Зелений.
Треба сподіватися, що Поліщук у другім виданні „Зеленого“ протиставить великій постаті свого героя, як виразникові змагання до вищої мети, таку саму сильну московську постать, як рівно сильний вислів заперечення змагання Зеленого. Тоді сам Зелений перестане під певним оглядом наче висіти у воздусі, тільки стане далеко виразніше, яскравіше перед наші очі, як могутнє світло в смертельному змаганні з рівно могутньою тьмою. І завдяки такій архітектоніці твору, буде Поліщукова повість перлиною української літератури.
Найбільшим мистцем архітектоніки є в світовій літературі Шекспір. Правда, його архітектонічна техніка відноситься тільки до царини
